Більшість описів про церкву зводиться до стандартних рис. Ось короткі тези з висновком:
- Будівля церкви представляє собою типовий зразок храму XVI століття.
- Іконостас, виготовлений у XVII столітті, має свої особливості, але не відзначається яскраво в порівнянні з іншими того часу.
- Розписи стін, датовані 1611 роком, хоч і цікаві, але не є унікальними серед подібних церков Західної України.
- Модрина, як матеріал для будівництва, хоч і рідка, але не унікальна в українському храмобудівництві.
Незважаючи на вказану типовість, церква св. Архистратига Михаїла у Волі-Висоцькій вражає своєю неповторністю та дивовижністю в контексті української дерев’яної архітектури та ікономалярства. Церква збудована з модринового дерева тризрубної одноверхої будівлі з розмірами 19,9 м на 8,7 м. Складається з апсидального вівтаря, просторої нави та бабинця, розташованих по осі схід-захід. До вівтаря прилягає захристія, а до бабинця — присінок. Вся будівля охоплена піддашшям, опираючись на випусти вінців зрубів.
Верх нави вкритий пірамідальним чотирисхилим дахом зі світловим ліхтарем, а над бабинцем та вівтарем — відповідно трисхилий та двосхилий дахи. Всі ці елементи додають храму неповторності та краси.
Давніша частина іконостасу, яка була виготовлена і розмальована невідомими майстрами, датується 1655 роком, а частина доробленого жовківськими сніцирями та розмальована Іваном Рутковичем – 1688-1689 роками. Ця частина іконостасу має п’ятидесятні вставки. Це дуже рідкісна річ. Очевидно, йдеться про старі традиції. А на Дияконських воротах – підпис самого Івана Рутковича
Під час реставрації іконостасу у 1992 році були виявлені настінні розписи 1611 року на східній стіні нави, що є одними з найдавніших серед дерев’яних церков України. Церква є пам’яткою архітектури національного значення та використовується громадою УГКЦ.
Назва села Воля-Висоцька походить від слів “Воля” — новозаселене місце, де селяни мали певні пільги, та “Висоцька” — від прізвища власника села Андрія Висоцького. Перша згадка про село відноситься до 1556 року, коли Андрій Висоцький, будучи бездітним, передав свій маєток Станіславу Жолкевському як винагороду за героїчну оборону від татар.
